День Перемоги – це пам’ятна дата не тільки для нашої України, але й для всього світу.
Не знаємо, який це був день: сонячний, похмурий, дощовий… Але віримо, що настрій був у всіх прекрасний: переможено лютого ворога світу – фашистів. Сльози радості, напевно, були тоді у кожного жителя планети.
Головне, що була весна. А ця пора року кожному приносить втіху, чудовий настрій, відроджує в душі молодість. Здається, немає жодної людини, котра б не любила весну і не чекала її з надією на краще.
І ми, українці, віримо, що і для нас настане щаслива весна перемоги на Донбасі і що настане мир і спокій у нашій Батьківщині.
75 років Перемоги
Невблаганно час цей промайнув…
Сімдесят п’ять років проминуло,
Як точилися важкі бої,
Декого тоді ще навіть і не було.
Тільки з книжок чули про війну,
Фільми бачили про перемогу,
Та реально не зазнав ніхто,
Що важкою була ця дорога.
Аби ворога перемогти,
Довелось життям своїм сплатити,
Щоб нащадки в злагоді жили,
Стежками без мін могли ходити.
Сімдесят п’ять років – добрий вік,
Що й не кожному дано прожити,
Та День Перемоги назавжди
Ми повинні в пам’яті лишити.
Вдячну шану висловім живим,
Що поставили під кулі груди,
Поклонімось праху і мертвим,
Нехай світла пам'ять про них буде!
М. Коростовська
А от які невеличкі поезії про весну і перемогу склали мої учні: Стасик Вероніка (5 клас), Миськова Дарина (9 клас), а твір написала Ковальська Крістіна (9 клас)
Стасик Вероніка
Ветерани
Пам'ять про солдатів вічна,
Бо збулися мрії їх одвічні:
Подолали ворога завзято,
І немає більше супостата.
По степах, по полю – скрізь могили
Падали й там, де окопи рили,
Гинули в нерівнім, тяжкім бою,
За Вітчизну стояли горою
Із життям безжалісно прощались,
Але ворогу ніколи не здавались,
Вірили в Велику Перемогу,
Прокладали в світ нову дорогу.
Чи завжди ми вдячні ветеранам,
Що на своїм тілі носять рани,
Ради нас вони ризикували,
Перемогу радісно кували
Дуже прошу, друже, зупинися
Кожному герою поклонися,
Ветеранів маєш шанувати,
Стежечку до них не забувати
Рідний край
Синіє неба далеч,
І дніє вже весна,
Дай Боже, щоби радість
У мій край принесла.
Повернуться лелеки
З віддалених доріг,
Ніхто з них на чужині
Зостатися не міг.
Нехай удома важче,
Зате свій рідний край,
Для кожного він – щастя
І свій маленький рай.
Не можу уявити свого життя без гір.
Тумани на вершинах
Зачарували зір.
***
Люблю тебе, мій рідний краю,
Тому і Господа благаю,
Щоби послав нам кращу долю,
Хоча уже здобули волю.
Твоє майбутнє нас тривожить
Не хочем бути журавлями,
Щоб бути в тузі на чужині,
А рідні плакали за нами.
Миськова Дарина
Слава визволителям Закарпаття
Пройшло багато років з часу закінчення Другої світової, проте відгоміння її залишилось у серцях людей. Ще живуть ветерани війни та учасники бойових дій, які у своїй пам'яті зберегли ті жахливі картини, котрі німці несли на нашу землю. Коли б не переміг Радянський Союз фашистів, то, мабуть, цілий світ став би рабом Німеччини. Ветерани добре пам’ятають спалені міста і села, безвинно закатованих людей, примусово вивезених хлопців та дівчат на роботу до фашистів, а багатьох – у концтабори. Як знаємо з історії України, що фашисти знищували усіх, хто їх не визнавав і боровся проти терору. Так розстріляна була в 1942 році у Бабиному Яру відома наша поетеса Олена Теліга, закатований у концтаборі Олег Ольжич, талановитий поет та науковець.
Звичайно, що проти фашизму піднявся і народ, щоб допомогти армії гнати ворога з нашої землі. Партизанський рух під проводом Ковпака чинив опір фашистській окупації, прискорював перемогу. Не один ешелон та склад з боєприпасами знищили партизани. Боролися проти гітлерівців і бандерівці, яких Радянський Союз вважав зрадниками. Завдяки президенту Ющенку було знято ганебне клеймо з Бандери та його послідовників і визнано їх героями України. УПА боролась проти двох ворогів України – російського та німецького окупанта. Адже наша держава з часу підкорення Росії 1654 року так і залишалася залежною від неї. Тому бандерівці і повели боротьбу проти ворогів, щоб Україна стала незалежною, а народ її вільним. Але важко було вести війну на два фронти, адже сили були нерівні. Тому армії більшовиків неважко вдалось перемогти бандерівців, змусити їх підкоритися Сталінській диктатурі.
Після Другої світової війни Закарпаття теж було визволено радянськими військами. Жорстокі бої велися і в нашім Воловецькім районі, зокрема на Верецькому перевалі. Старожили розповідають, що багато воїнів загинуло у наших горах, пам’ятають місця їх захоронення. Ті могили, які збереглися, доглядають, у День Перемоги приносять квіти. Не можна забувати місію, яку було покладено на війська – визволити і нас, закарпатців, від фашистської чуми.
Визволення нашого краю коштувало багатьом воїнам життя. Вони, молоді, лежать у землі, а над ними пропливають голубі хмари, світить сонце. Кожного ранку безтурботно йдуть у школу учні, малеча – в дитсадок, дорослі – на роботу. І мало хто задумується, що миру на землі потрібно завдячувати тим, хто його відвоював, здобув. Тільки 9 травня збираються ветерани, які ще живуть, біля пам’ятників однополчанам, щоб згадати буремні роки і віддати шану полеглим у бою. Тоді приходить молоде покоління, вітає квітами ветеранів, говорить слова подяки.
Нам слід вшановувати ветеранів, дякувати їм за волю, яку вони вибороли у війні з фашизмом. Небагато їх залишилось у живих, отож пам’ятаймо про них як про живих, так і про померлих.
Ковальська Крістіна
| 
